Чи має Україна заради миру поступитися своїми територіями Росії?
Карт-бланш, розроблений членами Брюссельської групи 24 лютого
24 лютого Росія масово вторглася в Україну після незаконної анексії Криму та гібридної війни, що точилася на Донбасі з 2014 року.
Останнім часом поширюються думки про те, що Україні для припинення конфлікту необхідно змиритися з тривалою війною та зробити територіальні поступки, що викликає обурення з боку українців, які виступають переважно проти.
У цьому контексті ми вітаємо рішення панів Макрона, Драгі, Шольца та Йоханніса приїхати в Україну. Як і ті, хто їм передував, вони змогли на власні очі побачити, що переживає Українa сьогоднi.
У цьому тексті ми, Група 24 лютого, до складу якої входять дослідники, журналісти, перекладачі, національні та європейські державні службовці, правозахисники, громадяни, які співпрацюють з Україною, хочемо представити конкретні факти російської окупації на основі доказів, зібраних незалежними джерелами, а також висвітлити середньостроковi ризики безпеці тривалої окупації через тривалість війни чи територіальні поступки.
Реальність російської окупації
Окупація – це не просто абстрактний геополітичний факт. Це також, і перш за все, трагічна людська доля. Ми маємо на увазі відомі свідчення про вбивства, катування, зґвалтування, свавільні затримання, насильницькі зникнення, депортації та пограбування мирного населення у районах, що перебували під російською окупацією, зокрема на околицях Києва. Вже зібрано докази, оприлюднено серйозні звіти, ведеться титанічна робота, щоб продовжити перевірку, документування та максимально вичерпний перелік цих злочинів. До нас доходить деяка інформація про території, які зараз окуповані після вторгнення 24 лютого, як-от наявність пунктів фільтрації, допитів та зникнення людей. Один із нас зібрав свідчення з перших вуст чоловіка, який на початку квітня виїхав з Нової Каховки, і йому довелося перетинати багато блокпостів: цей чоловік розповідав про обов’язок роздягатися до пояса, про удари по тілу прокремлівськими силами безпеки ДНР/ЛНР при проходженні окремих блокпостів, примусовий огляд його татуювань, що супроводжується словесними приниженнями та образами, називаючи його нацистом на очах у дітей та дружини, систематичне вимагання грошей. Українська влада прикро констатує масовi примусовi перевезення з окупованих територій до Росії з незаконним усиновленням українських дітей. Ці вимагання, фільтрації та примусові переміщення відбуваються в умовах, коли російська влада заперечує існування України як нації та намагається здійснити її знищення. У Херсоні немовлятам, які народжуються, автоматично у нав’язаному порядку надається російське громадянство. У Маріуполі цього літа дітям доведеться пройти так званe «оновлення», щоб адаптуватися до російської програми, їм заборонено говорити українською навіть на перервах; на окупованих територіях вилучають книги, несумісні з російською пропагандою. Водночас у Росії вчителів загальноосвітніх шкіл зобов'язують давати уроки історії України, якi дегуманізують та зображують український народ як «нацистів». Певні практики, що використовуються в Україні нагадують ті, які були запроваджені під час двох воєн у Чечні, які вела Росія: масові бомбардування, так звані «очисні» операції, систематичне застосування катувань у фільтраційних таборах, позасудові страти. Вони дуже точно задокументовані в численних звітах правозахисних організацій (Human Rights Watch, Amnesty International, FIDH, Меморіал). У кадирiвській Чечні, яка входить до складу Російської Федерації, ця практика катувань продовжувалася на службі квазітоталітарному режиму. В Україні ми спостерігаємо запровадження цієї ж вже налагодженої системи.
У Криму Верховний комісар ООН з прав людини та неурядові організації, такі як SOS Крим або Human Rights Watch, постійно документують випадки серйозних порушень прав людини з 2014 року: відсутність неупередженого правосуддя та можливості справедливого суду, обмеження у здійсненні фундаментальних прав свобод, у тому числі дії, що здійснюються з метою придушення будь-якої критики, відсутність судового переслідування скоєних злочинів, застосування катувань, зокрема електричним струмом та сексуального насильства як форми покарання або отримання «зізнань», зокрема від політичних в'язнів, свавільні арешти, насильницькі зникнення, обмеження свободи асоціацій, вираження поглядів, релігії та пересування, примусове вербування, конфіскація майна, примусове переміщення осіб до Росії.
У самопроголошених «народних республіках» Донецька та Луганська насильство, у тому числі сексуальне, є ендемічним. В’язнів тримають у таємних місцях і катують, як розповідає український журналіст Станіслас Ассаєв у своїй книзі «Донбас, журналіст у таборі» (Ред. Атланде, 2021) про своє ув’язнення в незаконній в’язниці Iзоляція в Донецьку. Він порівнює його з концтабором, існування якого свідчить, за його словами, про встановлення класичної тоталітарної системи на сепаратистських територіях. Практика, задокументована в цих в’язницях, свідчить про прямий зв’язок із тим, що відбувалoся в Чечні. У червні 2022 року іноземним військовополоненим було винесено три смертні вироки.
Ілюзія територіальних поступок заради миру
Чи дійсно територіальні поступки зможуть надати вихід із конфлікту? Через брехню та маніпулювання фактами російська влада виправдовує власну агресію, спрямовану на Україну, посилаючись на територіальні, етнічні, мовні, історичні аргументи. Дійсність така, що Росія проводить політику агресії, межі якої вона не встановила. Hі промови, ні факти не свідчать про те, що вона їх встановить. Te, що Росії своїм чином дозволили анексувати Крим і ампутувати суверенні держави (Україна, Грузія, Молдова) з таких територій, як Донбас, Південна Осетія чи Придністров’я, жодним чином не поклалo край її агресивній політиці по сусідству. Навпаки, у баченні Кремля бездіяльність міжнародного співтовариства щодо кожного територіального завоювання схвалюється як тимчасовий успіх, заохочення до підготовки нових посягань. У цьому контексті будь-яка територіальна поступка дала б Росії плацдарм для подальшого завоювання України. Крим служив базою для окупації Херсона та взяття Маріуполя, а самопроголошені «республіки» є форпостом для захоплення решти Донбасу.
Зaклик
Очевидно, що тільки українці мають право вирішувати майбутнє своєї країни. Але Європейський Союз та його лідери неминуче будуть залучені до визначення умов миру, хоча б у питаннях санкцій та гарантій безпеки.
Тому ми закликаємо наших європейських лідерів завжди вимірювати наслідки російської окупації для людей і безпеки в пропозиціях, які вони формулюють, і рішеннях, які вони приймають.
Наприкінці візиту панів Макрона, Драгі, Шольца та Йоханніса до Києва були дані обіцянки, визначений чіткий напрямок. Їх треба дотримуватися.
Сліпота та амбівалентність двох останніх десятиліть не послужили миру. Ми не зможемо сказати, що не знали.